Тендітна, усміхнена, з неймовірною енергією, вона піднялася на сцену, і розпочалася щира розмова, яка деяких присутніх довела до сліз.

28 вересня старшокласники ОНЗ БТЛ "Радовель" поспілкувалися з оператором групи програмного забезпечення відділу імітаційного моделювання 199 навчального центру Десантно-штурмових військ ЗС України Вікторією Зуєвою, яка раніше проходила службу у 95-й окремій десантно-штурмовій Поліській бригаді з 2019 року до моменту поранення.

Наша гостя розповідала про те, чому обрала сферу медицини, адже свій шлях у війську вона розпочала з посади медичної сестри в батальйоні, про рішучий вчинок піти на службу, про мрії стати акторкою, про кохання, яке зустріла на сході, і про той тяжкий день, коли її екіпаж вирушив на евакуацію поранених на Харківщині…

Машина потрапила під обстріл. Водій загинув, а Вікторія, отримавши тяжке поранення, витягнула лікаря з понівеченого автомобіля. Ворог продовжував знищувати місце, де палав транспорт, тому на евакуацію довелося чекати годинами. Потім були місяці лікування: 17 перенесених операцій, пів року в колісному кріслі та насторожливі слова лікарів про те, що вона, можливо, не зможе мати дітей. Але Вікторія їм не повірила і довела, що сама формує межі можливого — вона стала коханою дружиною та турботливою мамою.

Після таких випробувань наша героїня могла залишити військову службу. Але вона її продовжує, бо переконана, що знаходиться в правильному місці. Вікторія перевелася в 2023 році в 199 навчальний центр Десантно-штурмових військ ЗС України та тривалий час обіймала там посаду інструктора з тактичної медицини. Після останніх операцій, зважаючи на стан здоров’я, жінка продовжила службу вже в ГПЗ.

Найбільше вражає, як у ній співіснують ця ніжність і неймовірно сильний характер. Попри все пережите, Вікторія багато жартувала, ділилася мріями та говорила про любов. І цієї миті спало на думку: хтось демонструє силу суворим виразом обличчя, а хтось — героїчними вчинками, які не потребують гучних заяв.

Наприкінці зустрічі старшокласники підходили до Вікторії, обіймали її, дякували, говорили слова підтримки. І було дуже складно стримати сльози.

Дякуємо, Вікторіє, за службу, за можливість почути Вашу історію не з новин, а безпосередньо від Вас. І за важливий урок: сила духу — це не маска неприступності, а вміння залишатися щирим, усміхненим, відданим, незламним навіть після того, що могло б зробити тебе жорстоким.