Стежками рідного краю
На цілих три дні поринули ліцеїсти у світ пригод та природи рідного краю. Рівно стільки тривала екскурсія у Поліський природний заповідник. Рушили туди разом із викладачами, а додому із мандрів привезли безліч вражень та захопливих згадок.
Гідом ліцеїстів був Сергій Жила – еколог, знавець тваринного світу, краєзнавець і природоохоронець. Завдяки його розповідям перший день став надзвичайно насиченим і цікавим. Перші зупинки – храм Овруча, Городище, Селезівка. Про кожне із місць пан Сергій знав багацько легенд та історичного матеріалу, щедро ділячись своїми знаннями з юними екскурсантами.
«Ми були вражені, – розповідають діти. – Побувавши у таких місцях, наповнюєшся історично і духовно. А дорогою – просто насолоджуєшся прекрасними краєвидами Полісся».
На території заповідника розташований музей «Древлянське село». «Свято-Василівський храм, Святі Криниці та укріплені городища часів Київської Русі – це жива історія Древляні, – розповідає Сергій Жила. – Дерев’яну церкву на честь загиблого брата, князя Олега, тут поставив князь Володимир. Вона водночас і церква, і фортифікаційна споруда. У храмі – майже завжди напівтемрява, яка щораз відсилає присутніх у часі на сотні років, у давню історію. На острівці з крутосхилами колись стояло найбільш укріплене місто-дитинець. Відвідали діти і Городецьку Святу Криницю та Святу Криницю у Красносілці».
Етнографічний музей «Древлянське село» – унікальний. Його було засновано як місце пам’яті про плем’я древлян, тісно пов’язане із природою та відоме ще із переказів про страшну помсту їм княгинею Ольгою. Проте у музеї не лише про древлян більше можна дізнатися, але й частково ознайомитися із їхнім побутом. Така собі мандрівка у минуле, у яку поринули і ліцеїсти.
Другого дня у поході діти побували справжніми лісниками. Вони вимірювали висоту, діаметр та навіть об’єм дерев! Третій день став не менш особливим: мандрівники здолали восьмикілометровий маршрут, пройшли 3 види боліт та дізнатися більше про тварин, що мешкають у тутешніх місцинах, та про рослини, що тут проростають.
«Дорога була цікава та весела, – пригадують діти. – Ми зустріли вовка, який помічав територію, знайшли череп бобра та бачили сліди лося. Нам показали також партизанську землянку, сонячний годинник, Бабину гору, гусячу цибулю, ягель, верес, первоцвіти та медунки. Але із цього походу ми привезли не лише нові знання, а й гарні спогади про спільно приготовлену на вогнищі просто неба вечерю, проведені під гітару біля вогню вечори, довгі душевні розмови».
Звісно, що про дощ, який вніс у плани свої корективи, про мокрі шкарпетки та берці, повні води, мандрівники якщо і згадуватимуть, то зі сміхом – як про веселу пригоду! «Сушимось і печемо сало», – записав у дорожніх нотатках Сергій Жила.
До слова, пан Сергій розповів і про ритуал-посвяту. Виявляється, цей ритуал проходять усі гості Поліського заповідника, що пробули у лісі поряд з вовками усі три дні – хто не злякався і здолав болотний восьмикілометровий маршрут. Тож додому із походу мандрівники повернулися з особливими відзнаками, покарбованими відбитком вовчого сліду.
Більше світлин із мандрівки у Поліський заповідник запрошуємо переглянути на нашій фб-сторінці за посиланням: