Традиційно у грудні ми вшановуємо українського поета та мислителя, просвітителя-гуманіста, педагога, музиканта, знавця Античності та Середньовіччя, одного з найбільших та найзагадковіших християнських філософів світу Григорія Сковороду.

Цей рік – особливий. Адже 2022-го минає 300 років від дня народження мандрівного поета-філософа. Триста років, попри зміну епох, йому вдається залишатися близьким і сучасним для нових поколінь. Його культурну спадщину годі переоцінити. І навіть сьогодні ми її по-новому осмислюємо.

До ювілею видатного українця у ліцеї підготували та провели низку заходів. Чи не в усіх класах відбулися уроки обговорень літературної та філософської спадщини Григорія Савича. Учні готували інсценізації його творів; змагалися у вікторинах на кращого знавця Сковородової  біографії та творчості; складали ребуси і кросворди за його байками. Ті, хто відчував у собі силу сам писати, готували розповіді у продовження афоризмів філософа та есей «Життя – і джерело натхнення, і пензель чарівний». Юні художники презентували тематичну виставку малюнків-ілюстрацій та навіть оголосили конкурс «Афоризми Сковороди у коміксах». А от учасники театрального гуртка записали відео, у якому байки Григорія Савича не просто перерахували, але й показали. Як усе вийшло, пропонуємо переглянути за посиланням:  

https://youtube.com/shorts/uUIfmJjoFSo

У фондах бібліотеки навчального закладу зберігається чимало творів ювіляра. Для усіх охочих глибше пізнати його філософське слово та почитати, що про вільнодумця кажуть літературознавці, підготували тематичну виставку.

Пропонуємо більше дізнатися про генія і ми.

Григорій Сковорода походить з козацького роду. Він народився 3 грудня 1722 року в Чорнухах Лубенського повіту. У сім років батьки – Сава та Пелагея – віддали сина до школи. А 1734-го року Сковорода поступив у Києво-Могилянську академію. Опанував впродовж навчання 5 іноземних мов. Загалом студіював науки легко та успішно. Мав при цьому багато талантів. Завдяки одному з них потрапив у придворну хорову капелу російської імператриці, жив у той час у Санкт-Петербурзі та Москві. Та за кілька років  звільняється із капели і повертається до Києва, де продовжує навчання в академії, працює у якості перекладача. А згодом – вчителює. Спочатку викладає поетику у Переяславському колегіумі. Затим стає вихователем старшого сина Степана Томари і Анни Кучубей. А у серпні 1759 року Сковорода стає викладачем поетики Харківського колегіуму.

На той час він вже сильно вирізнявся серед свого оточення, відмовлявся від почестей та нагород. Казав, що йому наснився сон, який відкрив очі на усю ницість людської природи. Відбулося велике внутрішнє переосмислення життя – і Сковорода вдався до аскези, багато часу проводячи у мандрах. Починаючи із 1769-го року, Григорій Савич починає писати свої філософські діалоги, байки і трактати. У них стверджує, що найголовніше для людини – пізнати себе і зрозуміти свою сродну працю. А жити треба, творячи добро. Лише через пізнання себе можна відкрити сутність усього сущого. «Саме це й означає бути щасливим», – переконує Григорій Сковорода.

Переказують, що мислитель знав день своєї смерті. Помер у мирі із самим собою 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка, тепер – Сковородинівка на Харківщині. На своїй могилі заповідав написати слова, які нині стали крилатими: «Світ ловив мене, та не впіймав».

Цікаво, що сердечна філософія Сковороди, а також те, як він жив, нині дають декому підстави називати українського вільнодумця «першим у світі хіпі». Хоча, якщо говорити на сучасний манер, він був і «мандрівним блогером». У мандрах провів понад 20 років: зупинявся у друзів та нових знайомих, грав на музичних інструментах, багато писав. Насолоджувався життям у його кожній миті та проявленні. Казав: «Шукаємо щастя по сторонах, по віках, по станах. А воно скрізь і завжди з нами, як риба у воді, так ми в ньому. …Воно преподібне до сонячного сіяння: відкрий тільки вхід йому в душу свою».